Німецьке суспільство пройшло довгий шлях від шоку 2022-го до усвідомлення, що російська агресія та затяжна війна – це нова реальність Європи. У Берліні скрізь жовто-блакитні прапорці. Російське посольство має на Унтер ден Лінден український меморіал. У Café Kyiv політики, активісти та українці зібралися на акцію солідарності, щоб не дати війні піти у тінь втоми та апатії. Увечері в метро навпроти мене сів німець із українським прапором на плечах, це його особиста демонстрація.
2022 року вторгнення стало «ментальним потрясінням» для Німеччини: Zeitenwende Олафа Шольца, 100 млрд євро на бундесвер, відмова від російського газу — все це змінило країну фундаментально.
Коли закінчиться війна і чи чекати на переговори
На фронті війна перетворилася на затяжне протистояння виснаження. Росія просувається повільно (метри на день), втрачаючи сотні тисяч солдатів, але не зупиняється. Україна тримається, проводить локальні контратаки, але страждає від ударів по енергетиці та інфраструктурі. Ситуація є суперечливою, але для України небезнадійною.
У Берліні це вбачають як війну на виживання. Мерц охарактеризував ситуацію в Росії як «найглибше варварство», закликавши на підтримку Астольфа де Кюстіна з його проникливою книгою про Росію XIX століття, книгою, яка, виходить, не застаріває. Мерц каже, що війна скоро не скінчиться, світ настане, тільки коли одна сторона вичерпається до краю. І треба зробити так, щоб це була Росія.
Міністр оборони Пісторіус також наголошує: конфлікт не вирішиться на полі бою найближчим часом.
Міністр закордонних справ Йоханн Вадефуль заявив лише, що «не бігатиме за Путіним з благаннями». Його слова передає DW із українського форуму Cafe Kyiv. Вадефуль сказав, що готовий до переговорів із Москвою, але виключив будь-які поступки. Глава МЗС відкинув заклики соціал-демократів активніше пропонувати Путіну переговори щодо припинення вогню. «Каналів комунікації й так достатньо. Але жоден канал нічого не дасть, якщо Путін не хоче говорити». Це, загалом, відповідь і на ініціативи президента Франції Макрона, а також непряма оцінка американської дипломатичної активності.
Громадська думка у Німеччині неоднорідна. Більшість німців (за опитуваннями ARD) не вірять у кінець війни 2026-го — 66% вважають її затяжною. Підтримка України залишається високою. Десь зростає втома: інфляція, енергокриза, зростання підтримки промосковської AfD (20% із лишком на виборах) — паливо дебатів про «заморожування» та переговори. Але ці розмови сьогодні маргінальні. Хоча ніхто не гарантує, що московський бункерний доглядач не надумає застосувати тактичну ядерну зброю, всерйоз до такої перспективи ставляться, здається, небагато. Не бачать у цьому суттєвої користі для Росії.
Проте користі не було й у масованій агресії 2022 року. Та й у кримсько-донбаській авантюрі 2014 року. А вони трапились. Ось до чого доводить боротьба з “половцями та печенігами” в голові у диктатора.
Нерідко зустрічається думка, що тільки звільнення з історичної сцени Путіна покладе якимось чином кінець війні. Але він сам не поспішає.
Екзистенційний виклик
З Берліна війна виглядає як тест для Європи. Чи зможе вона відстояти свої цінності без американської парасольки? Гуманність проти нового варварства, проти жорстокості та цинізму. Такий вигляд має антитеза.
Тут бачать, що Путін не виграв, Україна зберегла державність, а Європа переозброюється. Але ціна величезна – мільйони біженців, зруйновані міста, страх ескалації.
Важливим соціальним чинником стала величезна біженська українська діаспора у Німеччині. Вони рятуються від війни, і Німеччина прийняла їх, взяла він турботу. Це надовго. Люди шукають себе, половина працюють.
У Берліні та інших містах країни склалася і нова російська еміграція, антипутінська опозиція. У її лавах видні інтелектуали, діячі культури — противники режиму та війни. Але багато і простих людей, яким небезпечно чи нестерпно жити у Росії.
Через чотири роки Берлін розуміє: це не «десь там», а війна біля порога континенту. І доки Україна тримається, Німеччина не відступить.
