50-річна іранка, яка забажала зберегти анонімність, поділилася своєю історією із громадськістю. З двох років вона живе у Сполучених Штатах, але адміністрація Трампа вважала її нелегалкою і тепер намагається депортувати з країни.
Жінка народилася в Ірані у 1970-х роках. Вона не знає, чому опинилася у притулку, і хто її біологічні батьки. На момент усиновлення її американський батько працював в Ірані та забрав її із собою до Каліфорнії. Її ввезли до США за туристичною візою, що було досить поширеною практикою при усиновленні з країн, де не існувало формалізованої системи міждержавного усиновлення.
Героїня історій провела дитинство на фермі на Середньому Заході, у будинку свого прийомного батька – громадянина Сполучених Штатів, ветерана, служила у Військово-повітряних силах під час Другої світової війни.
Вона ніколи не вважала себе іммігранткою:
“Я американка. У мене ніколи не було іншої ідентичності», — каже вона.
Вона не має судимостей чи кримінального минулого, її імміграційний статус є цілком легальним (є документальні підтвердження, що батьки займалися оформленням її громадянства). Саме тому жінку вкрай здивувало листа від Департаменту внутрішньої безпеки США з повідомленням про депортацію.
Як правило, іноземні діти, усиновлені батьками-американцями, автоматично набувають громадянства завдяки Закону про громадянство дітей 2000 року. Однак якщо на момент ухвалення закону усиновлені іноземці вже були повнолітніми, то ці правила на них не поширюються. Саме так і сталося з героїнею історії.
Тепер жінку можуть депортувати до Ірану, де вона була лише в дитинстві. Вона не має ні сім'ї, ні друзів, вона не говорить на фарсі. Вона побоюється депортації серед іншого і через свою християнську віру. Open Doors, яка відстежує переслідування християн, включає Іран до 10 найнебезпечніших країн для християн.
“Сам факт того, що дочка американського героя Другої світової війни можуть відправити за кордон не з її вини, наочно показує, що система не працює”, – заявила адвокат Емілі Хау.
Департамент внутрішньої безпеки (DHS) відмовився коментувати ситуацію без вказівки імені жінки. У заяві DHS йдеться, що іммігранти, яким загрожує депортація, «отримують повний належний процес, а заяви претендентів на притулок розглядаються».
Зараз іранка намагається якнайрідше виходити з дому, і навіть перейшла на віддалену роботу. А коли кудись іде, то ділиться геолокацією із друзями на випадок затримання ICE.
«Раніше, до зміни деяких законів, у лікарнях, церквах, школах можна було почуватися у безпеці. Тепер деякі місця, куди я маю можливість вільно приходити і йти звідти, більше не є для мене безпечним притулком», — каже вона.
Наступного місяця імміграційний суд вирішить долю жінку та поставить крапку у цій непростій історії.
