Він пережив радянський трудовий табір на Уралі та виїхав із Польщі. Вона — молодий вчений із Кракова, яка хоче знати про нього більше, ніж він готовий розповісти. Їхня зустріч у засніженій Венеції 1983 року — це допит, який маскується під інтерв'ю.
Сніг у Венеції та жінка з Кракова
Січень 1983, Венеція. Незвичайно для цього часу місто покрите снігом. Молода жінка виходить із літака і одразу помічає, як тут все інакше: повітря, небо, настрій на вулицях, товари у вітринах. Ванда Карловська – соціальний психолог. Вона працює у соціологічному інституті Краківського університету.
Мета поїздки – інтерв'ю з літнім ученим, який давно живе за кордоном.
Літній чоловік зустрічає її в аеропорту. Він надає їй послугу, але ставиться до нього з настороженістю. Ванда помічає пружність його рухів, несподівано темні брови при сивому волоссі. Вона думає, що це надає йому «вовчий» вигляд. Колись він, мабуть, умів фліртувати — володів «цілеспрямованою романтичною нещирістю».
Так починається новий роман берлінського письменника Маттіаса Наврата “Щаслива доля” (Das glückliche Schicksal). Початок — атмосферний, блискуче написаний і при цьому пронизаний тверезістю.
Людина у добровільному вигнанні
Генрік Мругальський живе у Венеції вже багато років разом із дружиною-єврейкою Крістіною. Обидва — це вихідці з Польщі. Своє перебування за кордоном він називає добровільним вигнанням. Власні дослідження в галузі кібернетики та суспільних наук Мругальський вважає недостатньо значущими, щоб заради них варто було проходити складний шлях із Польщі.
А шлях справді непростий: на батьківщині Ванди введено військовий стан. Мругальський не вірить, що інтерв'ю – єдина причина візиту. І Ванда теж має незадані питання. Обидва грають не відкрито.
Радянський трудовий табір очима берлінського письменника
Роман улаштований як драматургічний шедевр. Жорсткими монтажними склейками Наврат вводить ретроспективи. Вони ведуть до Кракова, Лос-Анджелеса і — передусім — до радянського трудового табору на Уралі.
У вересні 1940 року Генрік Мругальський опинився у цьому таборі.
Описи таборового побуту — жорстокі. Наврат спирається на свідчення Варлама Шаламова, Надії Мандельштам та Олександра Солженіцина.
Мругальський вижив лише завдяки щастю. І не в останню чергу тому, що Польща, яку Гітлер та Сталін спочатку поділили між собою, після нападу Німеччини на Радянський Союз стала його союзником.
Гра, в якій не можна перемогти
Чого хоче Ванда від Генріка? Її батько – ровесник Мругальського. Він був на примусових роботах у Німеччині, а після повернення пройшов через допити у краківській в'язниці.
Підказки до розгадки Наврат розсипає з перших сторінок, але читач розуміє їх лише з часом.
Філософські та ігротеоретичні міркування автор вбудовує у сюжет тактично точно. Вони одночасно відволікають та задають тему — і затягують читача у гру, в якій неможливо виграти.
“Мораль – це помилка”
Ще 1960 року в Чикаго Мругальський слухав курс соціокібернетики у Лінди Бергер. Її підхід був радикальний: не поведінка окремої людини, не моральні міркування — лише математика за поведінкою людей системах. Правові, економічні, освітні структури.
Ні теологія, ні юриспруденція, ні політика не можуть нам допомогти, оскільки вони розглядають людину як морально відповідальний суб'єкт. Однак це помилка», – Лінда Бергер, персонаж роману.
Для людини, яка пройшла через табір, ця ідея не є абстракцією. Вона вистраждана.
Найцінніше — нудне життя
“Щаслива доля” – похмуре читання і чудовий роман. На тлі описаних жахів XX століття наймудріша фраза в книзі виявляється гранично простою: «Немає нічого кращого за нудне життя». Її вимовляє Маріан, друг Ванди.
Він хотів цими словами переконати її емігрувати до Німеччини.
Маттіас Наврат народився 1979 року в польському Ополе, у десять років переїхав із сім'єю до Бамберга і зараз живе в Берліні. 2026 року він отримав Берлінську літературну премію. Роман “Щаслива доля” вийшов у березні 2026 року у видавництві Rowohlt.
