Американські вчені виявили в атмосфері об'єкта GJ 504b, відомого як “Рожева планета”, незвичайний хімічний компонент – соляні хмари. Відкриття було зроблено в ході спектрального аналізу за допомогою телескопа Джеймс Вебб. Результати дослідження опубліковані у журналі The Astronomical Journal.
Об'єкт GJ 504b був уперше виявлений у 2013 році, пише CBS News. Проте вчені досі не дійшли єдиної думки щодо його природи. Він відноситься до категорії «об'єктів планетарної маси»: це може бути як гігантська екзопланета, так і невеликий коричневий карлик — так звана «зірка, що не відбулася», яка свого часу почала формуватися, але не набрала достатньої маси для запуску процесу термоядерного синтезу в ядрі.
«Рожева планета» обертається навколо зірки, розташованої приблизно за 57 світлових років від Землі. Маса GJ 504b приблизно в 25 разів перевищує масу Юпітера, а температура становить близько 550 градусів за Фаренгейтом (приблизно 290 ° C). Для гігантської планети така температура вважається вкрай низькою.
За оцінками вчених, вік об'єкта становить від 2,5 до 4 мільярдів років. Саме вік пояснює відносно низьку температуру: гігантські планети поступово остигають.
Через слабке випромінювання об'єкт тривалий час залишався важкодоступним для спостережень. Багато дослідницьких груп без успіхів намагалися отримати його спектр за допомогою найбільших наземних телескопів. Космічному телескопу «Джеймс Вебб», однак, знадобилося лише близько двох годин, щоб зафіксувати випромінювання GJ 504b та зібрати необхідні дані.
«Раніше астрономи спостерігали цей об'єкт усю ніч на одних із найбільших телескопів світу, але так і не могли отримати його спектр. З «Джеймс Вебб» вся наша програма спостережень зайняла близько двох годин, і ми досягли успіху», — заявив керівник дослідження Аніш Бабурадж із Північно-Західного університету (штат Іллінойс).
Після реєстрації слабкого випромінювання вчені склали своєрідний світловий відбиток об'єкта. Аналіз спектру виявив в атмосфері водяну пару, метан, вуглекислий газ, аміак та ряд інших сполук. Однак результати почали відповідати теоретичним моделям лише після того, як дослідники включили до розрахунків соляні хмари. За словами Бабураджа, моделювання з урахуванням різних типів хмар показало, що саме соляні хмари найкраще пояснюють дані, що спостерігаються.
«Ми провели моделювання з урахуванням хмар, і результати добре узгоджувалися з нашими уявленнями про холодні планети. Ми перевірили три різні типи хмар, і найкраще підійшли саме соляні хмари. Вони послаблюють сигнатури молекул, що є глибше в атмосфері об'єкта. Після цього результати стали правдоподібними», – зазначив він.
Вчений зазначив, що соляні хмари посідають проміжне положення між іншими типами атмосферних хмар. На Землі хмари складаються з води, на Юпітері — переважно з аміаку, а на гарячих екзопланетах можуть формуватися хмари із силікатів. В умовах, де занадто спекотно для водяних та аміачних хмар, але недостатньо гаряче для силікатних, можуть виникати хмари із солей.
